AUDIO DRAMA
АУДІОФІЛЬМ
SŁUCHOWISKO
Йозеф
Маєн
Львівянин Йозеф Маєн народився 25 січня 1896 року в єврейській сім'ї в будинку на вулиці Жулинського 2а (сьогодні вул. Академіка Філатова), що виходить на Личаківську. Видатний режисер, актор, а також один з перших теоретиків аудіодрами, радіо та літератури в Польщі.
Створення у Львові в 2022 році Творчої студії аудіодрами імені Йозефа Маєна, відкриває нові можливості для реалізації новітніх аудіодрам, аудіофільмів в сучасній Україні.
Ми по особливому ставимося до внеску у світову культуру відомих львівян, тому відкриваємо їх творчий доробок також і для українського культурного простору.
ЖИТТЯ ТА ТВОРЧІСТЬ
1896 - 1978
למברג
1915 - 1919
1921 - 1926
1932 - 1941
1944 - 1950
1953 - 1978
25.01.1896 Львів — 23.01.1978 Варшава
Атестат середньої школи здобув у 1915 році у Відні, де також навчався в університеті гуманітарних наук і а також був учнем В. Курца в віденській консерваторії. Сценнічної гри навчався у Й. Хмелінського у Львові. У перші роки двадцятих навчався режисурі в якості асистента Л. Джесснера в Берліні та Г. Гартунга в Дармштадті. У 1917—19 виступав у міському театрі у Львові; можливо, він дебютував у ролі Поета у «Весіллі», але цю звістку підтвердити не вдалося; грав серед інших Професор Міллер («Царевичі»), роль Міцкевича («Легіоні»), у сезоні 1918/19 у гостях у львівському Театрі Водевіль “Пан” («Згасла свічка»). З літа 1919 виступав Театрі Польському у Лодзі під орудою с. Ф.Рихловський, в ролі Ариста («Fircyk w zalotach»), ролі Лучезіні («Великий Фридерик»), роль Pułaski («Отець Марек»), роль Юклі (“Судді”); у сезоні 1920/21 грав у Górnośląski Teatrze Plebiscytowy у Битомі під керівництвом Х. Чепніка, де він також став режисером («Скальміржанки», «Золоте теля»).
У 1921 р. разом із С. Міхуловичем керував літнім Театром Оздоровчим у Криниці. До кінця сезону 1924/25 (з перервою на навчання режисури в Німеччині) знову виступав і режисерував (в т.ч. «Макбет», 1923) у Міському Театрі в Лодзі; у жовтні 1923 виступав з ансамблем С. Міхуловича в Тарнові. У сезоні 1924/25 також став режисером Великого Театру в Любліні (в т. ч. «А Піпа танцює», лютий 1925 р.). Восени 1925 р. разом із С. Майковським заснував у Львові Львівський театр-кабаре “Семафор”, був його художнім керівником, режисером і актором. У репертуарі були інсценізовані вірші, пісні та одноактні п’єси; театр був високопрофесійним і був «справжнім внеском в історію свідомого культивування польської пародійної поезії, жартів та моральної сатири» (М. Орлич); виступав у залі «Багателі» у Львові та, серед іншого, у Станіславові та Кракові (лютий 1926). Після розпаду Семафора Маєн кинув роботу в театрі і присвятив себе журналістиці в редакції львівської єврейської газети «Хвіла».
У 1927-34 був кореспондентом у Берліні (де також працював з кіножанром) та Парижі, а приблизно з 1932 року почав працювати з Польським радіо як автор, а потім, як продюсер радіоп'єс. З 1933 року він також займається теорією Радіо Театру (аудіодрами) і став видатним фахівцем цього аудіального жанру. З 1937 р. працював на радіостанції “Львів”; він також часом працював як режисер у львівському Міському Театрі (наприклад, «Коли ми були молодшими» за власним сценарієм, T. Rozmaitości 1938). На початку Другої світової війни він перебував у Львові, де очолював Театр поезії та сатири і був режисером в Домі народної творчості; 1941 р. переїхав до Вільнюса, співпрацював з Польським Драматичним театром.; Початі під його керівництвом спроби поставити “Пігмаліон” були перервані початком німецько-радянської війни. Під час німецької окупації переховувався разом зі своєю другою дружиною в Міорах у Білорусі, як Юліан Шадзевич. Під час офіційної роботи в Управлінні лісового господарства він редагував бюлетень для місцевого штабу Армії Крайової.
У грудні 1944 р. з групою вільнюських акторів приїхав до Білостока, де до серпня 1945 р. керував разом з М. Меліною та М. Довмунтом Театром у приміщенні кінозалу на Ринку Костюшка. Після закінчення війни офіційно взяв прізвище Майєн. У сезоні 1945/46 був режисером у Старому Театрі у Кракові, потім остаточно відмовився від роботи в театрі. Вступив на дипломатичну службу, до 1950 року був аташе з культури та секретарем польського посольства у Празі, далі він повернувся до журналістики як редактор в «Kurier Codzienny».
З вересня 1953 р. — співробітник Польського Радіо; у 1955 р. делегований до Варшавського Університету де читав лекції на факультеті журналістики. У січні 1965 року вийшов на пенсію. Опублікував багато праць у галузі радіознавства, теорії аудіодрами та Радіо Театру. Автор численних радіодрам і також п’єси «Повернення» («Ті, що повертаються»), поставленої в 1946-47 роках.
Джерело: Біографічний словник польського театру 1900-1980 т. II, PWN Варшава 1994
Lwów
