"Але найважливіше – слух. Дослухатись до рідного слова – це дослухатись до пісні, історії, сягати самого кореня, і не тільки у граматичному сенсі, а й кореня думок, образів, настроїв.

 

Слух – найближча дорога до серця («Чуєш, брате мій...»). Зі звукових вражень античність виснувала й зіткала свою поезію. У тонкому чутті до пісенного слова – найцінніша нитка, що єднає нас із давніми еллінами (Маруся Чурай – українська Сапфо). Ще античні стверджували: пропорції між зоровим та слуховим сприйманням в естетичній сфері відображають стан душі, її образ. Перевага зору над слухом веде до інертності, а це мовою римлян – «нехіть до творчості».

 

Той же Горацій, спостерігаючи за гарячковим пульсуванням життя, з гіркою усмішкою констатує: «Всіх нас жене кудись завзята бездіяльність (strenua inertia)». У цьому оксимороні – ознака й нашого часу: за найзавзятішою діяльністю дуже часто – душевна бездіяльність, байдужість до головного – до світу, що у нас самих, що у слові.

 

Швидкість і широта інформації про навколишній світ, яскравість (не у художньому сенсі) візуальних ефектів відсувають у тінь художнє слово: воно поступається екранові, шоу, віртуальній реальності. Навіть у найінтимнішому, що єднає нас не лише з Богом, а й з предками, – молитовному слові, навіть у ньому цураємося давніх слів, поетичних форм і зворотів, хочемо просто «розуміти» – квапимось іти в ногу з часом. Але ж саме з його першим порухом було Слово.

 

Напочатку було Слово й у кожного з нас – пісенне, материнське чи батьківське – над колискою. Всі ми – з нашого дитинства. І коли те дитинство справедливо ототожнимо з піснею, тобто зі Словом, то чи не навідає нас думка, що ту вітчизну, хай і не завжди багату та радісну («Свою нудьгу переливала / В свою дитину»), але завжди і дорогу й жадану, – що нині її втрачаємо?..

 

Звучала й у моєму селі, у батьківській хаті, народна пісня. І не залежала вона від їди та пиття – була станом душі, її засмученим чи радісним голосом... Ми справді – з нашого пісенного слова, з дитинства. Те слово – тихе і ясне. Тихістю і ясністю світиться й наш «Кобзар», що поряд із молитовником. Отож до слова – дослухаємося".

Андрій Содомора

Джерело тексту: Зі вступу з "Наодинці зі словом"

А. Содомора. Видаництво "Літопис" 2022р.